""

Які два органи мислення виділяє святитель лука

В чем помогает Святой Лука Крымский

Святой Лука Крымский — один их самых почитаемых святых в православии. К его мощам совершают паломничества тысячи людей. Я знаю много историй чудесных исцелений людей, которые это делали. Поэтому поделюсь с вами подробностями из жизни Луки и о том, в чем помогают молитвы, обращенные к его иконам.

Святитель Лука Крымский: жизнеописание

Св. Лука был рождён под именем Валентина Войно-Ясенецкого. В мирской жизни этот человек известен, как врач-хирург, автор собственной монографии. В дальнейшем он удостоился звания святого.

Вот некоторые факты из жизни св. Луки Крымского:

  1. Родился он в Крыму, но в дальнейшем переехал в Киев, где и выучился на врача. Ему удалось не просто сделать медицинскую карьеру и стать профессором, но и зародить новые направления в медицине того времени. Ему пророчили великое будущее в мире медицины, но у судьбы были другие планы на его счет.
  2. В 1921 году Лука сталь дьяконом и принял этот почетный сан. С этого момента он решил посвятить жизнь служению Богу. Уже через два года он постригся и получил свое церковное имя. Важным условием, которое ему поставили, было пожелание не прекращать свою деятельность, как врача. Он обязался не только служить Господу, но и исцелять людей при помощи своих медицинских знаний.
  3. Жизнь приготовила Луке много испытаний. Ему пришлось пострадать за свою веру. Он трижды находился под арестом, его отправляли в ссылки. Но тяготы жизни не сломили его дух. Даже вдалеке от дома, в ссылке, он никогда н отказывал в помощи людям, лечил их и проповедовал христианство. Не гнушался ни тяжелой физической работы в больницах, ни утомительных служб в церкви.
  4. В 1946 году ему удалось вернуться на родину, в Крым, где он был рожден. Там он постарался приложить все возможные усилия, чтобы наладить епархию. Он трудился над тем, чтобы существующие храмы не закрывали, а, наоборот, строили и открывали новые церкви. Особенно ратовал за постройку храмов в отдаленных районах, деревнях и селах.
  5. Лука строго и бескомпромиссно относился к нарушителям церковных правил, старался искоренить ересь и сектантство, очень активно с ними боролся.
  6. Он дожил до достаточно преклонного возраста, и вплоть до смерти не прекращал врачебной деятельности. Занимал почетную должность в военном госпитале, проводил самые сложные операции. Его дар диагностировать больных и ставить прогнозы лечения был очевидным, и поэтому он выделялся среди всех остальных врачей.
  7. Лука принимал больных и дома. Люди верили ему, беспрекословно выполняли все предписания и быстро шли на поправку. Было даже поверье — если притронуться к рясе святого, исцеление наступит быстро, и можно будет исцелиться даже от неизлечимой болезни.
  8. Иногда он читал лекции в медицинских университетах. Но даже в эти часы не снимал своих церковных одежд и не превращался в мирского человека.

Смерть святого наступила в 1961 году, а через 34 года был причислен к лику святых. Его икона считается чудотворной и целительной, поэтому люди с различными заболеваниями часто обращаются к лику Луки в своих молитвах.

О чем молятся Луке Крымскому

К иконе святого Луки верующие обращаются с самыми разными просьбами. Самые частые «гости», которые приходят к образу — это врачи и их пациенты.

О чем можно попросить святого в своих молитвах:

  1. Попросить благословения для родителей, которые страдают каким-либо недугом. Считается, что такая молитва дает силы и дарует исцеление вашего близкого человека.
  2. В сложные и переломные моменты жизни можно попросить прибавить жизненных сил и энергии, зарядить верой в себя и уверенностью, что все разрешится самым благополучным образом.
  3. Помолиться можно о здоровье и об исцелении детей, об их процветании, успехе, карьере, успешной учебе или счастье в личной жизни. Важно не стараться влиять на их жизнь, а просто попросить поддержки и благословения.
  4. Просят Луку подарить счастье в личной жизни, наладить отношения в семе, взаимопонимания с супругом и искренней любви.
  5. О защите, помощи и поддержке перед важными операциями, которые вам предстоят. Чтобы хирургическое вмешательство прошло благополучно и принесло исцеление.
  6. И чаще всего, конечно же, у святого просят исцеления от самых разных заболеваний. Можно услышать не одну удивительную историю о том, как тяжело больные люди исцелялись без видимой на то причины, благодаря божественной поддержке.
  7. Врачи могут обратиться с просьбой помочь установить точный диагноз у сложного пациента, об успешных операциях.

Что важно: помните, что не всегда ваши пожелания сбываются моментально. Иногда нужно время. Поэтому не отчаивайтесь, молитесь снова и снова, чтобы рано или поздно получить то, о чем вы просите. Не менее важно искренне верить в силу вашей молитвы и Бога, говорить от сердца, а не читать тексты по бумажке.

Посмотрите видео по теме:

Мощи Луки Крымского

Через год после того, как Луке присвоили звание святого, удалось обрести его нетленные мощи. Сейчас они хранятся в симферопольском Свято-Троицком Соборе. Ежедневно множество людей обращаются к останкам.

Важно знать, как правильно прикладываться и обращаться к святым мощам, чтобы не нарушить церковных правил. Человеку следует подойти к раке (место, в котором хранятся мощи, по форме напоминает гроб, изготовленный из ценных пород дерева и украшенный драгоценными камнями). Затем нужно дважды совершить крестное знамения, отвешивая одновременно поклоны.

Уже после этого можно прикоснуться к мощам — один раз губами, а второй раз лбом. После снова покреститесь и отойдите. Не стойте у мощей слишком долго — вам это никто не позволит сделать, да и желающих всегда очень много.

Лука Крымский — один из самых почитаемых святых, и тысячи подвижников стремятся прикоснуться к святым мощам, обратиться к его иконам и получить долгожданное исцеление. Православные жители разных городов объединяются, чтобы совершить паломничество в Симферополь.

Хоптинская №7 философия

Запитання до теми:

Чому античність не знала особистості?

Як співвідносяться індивідуальність і особистість?

Індивідуальність – це ті особливості, якими відрізняються один від іншого носії однієї і тієї ж природи. Це відмінності людей між собою. Тому виявлення рис, що індивідуалізують – це пізнання того, як, якою мірою, яким чином дана людина здійснює свою людяність. Особистість – це власне той суб’єкт, що має всі природно-індивідуальні властивості. Саме по собі особистісне буття безякісне.

Чим відрізняється індивідуальність природна і особиста? Наведіть приклад.

Щоб не припускатися визначення особистості через її індивідуальність, потрібно розуміти звідки і як ця індивідуальність виникає. наприклад, якщо під час снігопаду немає двох схожих сніжинок серед безлічі інших, то це індивідуальність природна. А якщо сніжинку на хусточці вишила для тата донечка, то ця індивідуальність буде особистісною, бо вона має особистісну адресність, і тато не проміняє її ні на які вишиті золотом на оксамиті художні сніжинки інших майстрів.

Що означає висновок О.Лосєва, що „особистість є субстанційною єдинороздільною тотожністю душі і тіла”?

Як і через які посередники впливає суспільство на людину?

У чому проявляється самототожність людини?

Самотожність людини проявляється у її поведінці, вчинках, характері, розумі. Якщо собака народилась собакою, то собакою і здохне. З людиною все складніше, людина родилась людиною, а померти може гірше собаки. Образ існування людина має від Бога особисто, цей образ розкривається у відношенні до ближнього, у суспільному середовищі та передається в культурній традиції від покоління до покоління. Саме цей образ існування забезпечує людину свідомістю.

У чому проявляється триєдність волі, розуму і почуттів?

Як пов’язані свідомість і мозок?

Вже те, що багатство і змістовність форм відображення пов’язані зі складністю та досконалістю нервової системи, ступенем її централізації, саме по собі підтверджує матеріалістичний тезу: свідомість є функція мозку. Ця теза підкріплюється надійно і даними фізіології та патології вищої нервової діяльності, зокрема, тим, що порушення в психіці часто пов’язані з пошкодженням певних ділянок мозку. У людини найбільшою складності досягає структура центральної нервової системи, перш за все головного мозку, і відповідно відображення виступає в найбільш складній формі — у вигляді людського мислення.

Що таке несвідоме? Яка його роль? Поясніть.

Несвідоме — сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених явищами дійсності, у впливі яких суб’єкт не віддає собі звіту, форма психічного відображення, в якій образ дійсності і ставлення до неї суб’єкта не виступають як предмет спеціальної рефлексії, складаючи нерозчленованим ціле. Наприклад, існує несвідома пам’ять — це та пам’ять, яка пов’язана з довготривалою і генетичною пам’яттю. Це та пам’ять, яка управляє мисленням, уявою, увагою, визначаючи зміст думок людини в даний момент часу, його образи, об’єкти, на які спрямована увага. Несвідоме мислення особливо виразно виступає в процесі вирішення людиною творчих завдань, а несвідома мова — це внутрішня мова.

Музика – явище ідеальне чи матеріальне? Відповідь обґрунтуйте.

Поясніть твердження Л.Вітгенштейна „ Межі моєї мови є межею мого світу”.

Чи наділені тварини свідомістю? Поясніть.

Тварини не наділені свідомістю. Тварини не здатні осмислювати самих себе. Реалізуючи програму своєї життєдіяльності, вони не аналізують свої дії, не дають їм оцінок. Тварина не має совісті не тому, що вона безсовісна, а тому, що сам процес со-вісті, самовідношення їй не даний. Тварина живе такими об’єднаннями (стадо, зграя, прайд і т.п.), які задані її інстинктами. Вона не вносить ніяких коректив у структуру цих об’єднань.

1 Питання для самостійного опрацювання:

Як, на вашу думку, відрізняється людська природа від природи тварин і ангелів?

Чим особистість відрізняється від індивідуальності?

2 Питання для самостійного опрацювання:

Яким чином К. Маркс і Ф. Енгельс визначають співвідношення між буттям і свідомістю?

Чи задовольняє Вас такий підхід до свідомості, коли вона розгляд дається як просте відображення в мізках людей матеріальних умов їхнього життя?

3 Питання для самостійного опрацювання:

В чому О. Лосєв убачає незадовільність формули: буття визначає свідомість?

До яких логічних наслідків, на думку філософа, призводить заперечення душі? Бога?

Чому, на погляд філософа, душа завжди повинна мати тіло? Яка Ваша думка?

4 Питання для самостійного опрацювання:

Які два органи мислення виділяє святитель Лука?

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

Семінар 13. СВІДОМІСТЬ: ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ І СУТНІСТЬ

Виникнення і сутність свідомості.

Структура свідомості, її основні рівні. Свідоме, несвідоме, надсвідоме.

Єдність мислення, мови і спілкування.

Свідомість, душа, дух і тіло.

Співвідношення біологічного і соціального у походженні свідомості.

Спілкування: сутність, форми, рівні.

Рівні психічного життя людини: несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

ТЕКСТИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1 Питання для самостійного опрацювання:

К. Маркс і Ф. Енгельс

Яким чином К. Маркс і Ф. Енгельс визначають співвідношення між буттям і свідомістю?

Що, на їхню думку, є тією реальністю, яка породжує свідомість, думки та ідеї?

Як Ви поясните їхній вислів про те, що філософія, релігія, мораль та інші форми ідеології не мають історії?

Читать еще:  Черная смородина обработка после сбора урожая

Чи задовольняє Вас такий підхід до свідомості, коли вона розгляд дається як просте відображення в мізках людей матеріальних умов їхнього життя?

Сутність матеріалістичного розуміння історії. Суспільне буття і суспільна свідомість

Отже, справа полягає в наступному: певні індивіди, що певним чином ведуть виробничу діяльність, вступають у певні суспільні й політичні відносини. Емпіричне спостереження повинно в кожному окремому випадку — на досвіді й без будь-якої містифікації та спекуляції — виявити зв’язок суспільної й політичної структури з виробництвом. Суспільна структура і держава постійно виникають із життєвого процесу певних індивідів — не таких, якими вони можуть здаватися у власній чи чужій уяві, а таких, якими вони є у дійсності, тобто як вони діють, матеріально виробляють і, отже, як вони справді виявляють себе за певних матеріальних, від їхньої волі не залежних меж, передумов та обставин.

Виробництво ідей, уявлень, свідомості первісно прямо вплетене в матеріальну діяльність і матеріальне спілкування людей, у мову реального життя. Утворення уявлень, мислення, духовне спілкування людей є тут ще безпосереднім породженням їхніх матеріальних дій. Те саме стосується і духовного виробництва, як воно виявляє себе в мові політики, законів, моралі, релігії, метафізики і т. ін. того чи іншого народу. Люди є творцями своїх уявлень, ідей тощо, але мова йде про дійсних, діючих людей, зумовлених певним розвитком їхніх продуктивних сил і відповідним цьому розвиткові спілкуванням, аж до найвіддаленіших форм.

Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, ніж усвідомленим буттям, а буття людей є реальним процесом їхнього життя. Якщо в усій ідеології люди та їхні стосунки виявляються поставленими на голову, немов у камері-обскурі, то це явище так само випливає з історичного процесу їхнього життя, як зворотне зображення предметів на сітчатці ока випливає безпосередньо з фізичного процесу їхнього життя.

Всупереч німецькій філософії, що сходить із неба на землю, ми тут підносимося з землі на небо, тобто ми виходимо не з того, що люди говорять, думають, уявляють собі, — ми виходимо також не з вигаданих, уявних, тільки на словах існуючих людей, аби від них перейти до справжніх людей; для нас вихідною точкою є дійсно діяльні люди, і з їхнього справжнього дієвого процесу ми виводимо також і розвиток ідеологічних відображень і відгуків цього життєвого процесу. Навіть туманні утворення в мізках людей, і ті є необхідним продуктом, свого роду випаровуваннями їхнього матеріального життєвого процесу, який може бути встановлений емпірично і який пов’язаний з матеріальними передумовами. Таким чином мораль, релігія, метафізика й інші види ідеології та відповідні їм форми свідомості втрачають видимість самостійності. У них немає історії, у них немає розвитку: люди, що розвивають своє матеріальне виробництво і своє матеріальне спілкування, змінюють разом з цією своєю дійсністю також і своє мислення та продукти цього мислення. Не свідомість визначає життя, а життя визначає свідомість. При першому способі розгляду виходять із свідомості, немовби вона була живим індивідом; при другому, що відповідає дійсному життю, виходять із самих дійсних живих індивідів і розглядають свідомість тільки як їхню свідомість.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Тв. — Т. 3.- С. 24-29

2 Питання для самостійного опрацювання:

В чому О. Лосєв убачає незадовільність формули: буття визначає свідомість?

Проти чиєї доктрини спрямована його критика?

До яких логічних наслідків, на думку філософа, призводить заперечення душі? Бога?

Яка альтернатива, за Лосєвим, чатує на послідовного матеріаліста?

Чому, на погляд філософа, душа завжди повинна мати тіло? Яка Ваша думка?

У діалектичному взаємовідношенні перебувають і поняття свідомості й буття. . Я хочу поговорити про це гасло: «буття визначає свідомість». Що означає це твердження? . Я зупинюсь лише на одному значенні «буття», яке найчастіше мають на увазі захисники цієї аксіоми. Зазвичай тут мають на думці соціальний лад і навіть більш часткові його моменти. Отже, соціальні відносини визначають свідомість. Спитаймо: а з чого складаються «соціальні» і навіть виробничі відносини? Чи не самі люди їх створюють? Якщо виробничі відносини створюються людьми, то, виходить, не тільки «буття визначає свідомість», але свідомість визначає буття.

. коли насправді «буття визначає людину», то неможливе не тільки те активне перетворення життя і світу, до якого закликає революція, але неможлива й сама революція, яка сама є свідомою і активною дією «свідомості» на соціальне буття. Буття визначає свідомість, а хіба сама свідомість не є буттям?

Я хотів би вказати тільки на те, що суто діалектично треба казати: і «буття визначає свідомість», і «свідомість визначає буття»; міфологічно ж можна стверджувати все, що завгодно. Це питання не знання, а віри.

. Міфологічні ж пристрасті змушують галасувати й навколо проблеми душі й тіла. З життєвої точки зору, здавалося б, усе цілком ясно. Тільки божевільний може стілець визнати за живу істоту, а живу істоту за бездушний предмет. А проте багатьом дуже хочеться, аби не було ні в чому ніде ніякої душі.

. Скажуть, навіщо душа, коли світ є тіло? Якщо світ є тіло, і тільки тіло, то ми вже визнали, що тіло та його рух, якщо брати їх самі по собі, зовсім не поясненні самі з себе. Хоч яке б тіло ми взяли — велике чи мале — рух його все одно непоясненний з самого тіла, якщо мислити його бездушним.

Світ як тіло відрізняється від каменя, що лежить або падає, чим завгодно, але тільки не одухотвореністю. Світ, особливо з погляду матеріалістів, є тільки сумою різного роду каменів, не більше.

Отже, і стосовно цілого світу (як тіла) мусить виникнути питання про джерело його руху й життя. Або його рух пояснюється чимось іншим, позасвітовим, — тоді існує Бог як першодвигун світу; або світ рухає сам себе, є чимось саморушійним, тоді він — не просто тіло, бо про тіло ви самі стверджуєте, що воно бездушне і не може рухати самого себе. Таким чином, матеріаліст, якщо він хоче бути справжнім діалектиком, мусить прийти або до визнання буття Божого, або до визнання Світової Душі.

Матеріалісти ж у глибині душі і всупереч своїм словесним запевнянням сповідують світ як вічну смерть, як те величезне, всесвітнє дохле чудовисько, в якому, справді, немає потреби пояснювати якийсь рух або життя.

в) Душа саморушійна, вона рухає собою. Це означає, що в ній рушійний момент відрізнено від рухомого, що рушійне має рухоме як свій об’єкт. Інакше, душа завжди мусить мати тіло. Або є душа, тоді є й тіло; або тіла немає, тоді немає й ніякої душі.

Оскільки зараз у нас мало охочих визнати душу на шкоду тілу, то я не буду розвивати цю аргументацію. Зазначу тільки, що існує не тільки одне фізично-чуттєве тіло. І не тільки теософія й різні «природні» релігії визнають різні типи тілесності, але вчення про різні типи тілесності становлять невід’ємну складову християнства. Христос явився учням по воскресінню «дверем затвореним»(Єв. Іоан. XX, 19), а проте тут же «Він показав їм руки і ноги і ребра свої», а Фома навіть торкався ран Христових. Іншого разу Ісус явився серед учнів настільки раптово, що учні, «знітившись і налякавшись, подумали, що бачать духа»(Єв. Луки XXIV). Ісус знову показує їм руки й ноги і говорить: «Це — я сам; осягніть мене і роздивіться, бо дух плоті й кісток не має, як бачите в Мене», і навіть приймає їжу. Явно, що євангельська інтуїція говорить не просто про фізичне тіло. Нарешті, вчення про воскресіння плоті вже з цілковитою очевидністю говорить про різні типи тіла. «Не всяка плоть така ж плоть; але інша у людей, інша плоть у худобин, інша у риб, інша у птахів. Є тіла небесні і тіла земні: але інша слава небесних, інша земних» (І. Кор. XV, 39-40). «Сіється тіло душевне, постає тіло духовне. Є тіло душевне, є тіло і духовне». Майбутнє тіло буде «во єжи биті ему сообразно тілу слави Єго»(Філ. III). Я навіть сказав би, що жоден християнський догмат неможливий без особливої містико-міфолопчноі натурфілософії. Вознесіння Христа на небо, вочевидь, можливе тільки як результат певного фізичного перетворення Його тіла. Перетворення на Фаворі є вчення про розумне тіло. Сходження Духа Св. у вигляді вогненних язиків також можливе лише завдяки особливій організації простору і матерії’. Сюди ж належать такі факти, як взяття на небо пророка Іллі й Богоматері. Нарешті, і сама Софія, Премудрість Божа, є також не чим іншим, ніж особливого роду тілом. Отож, душа і дух завжди передбачають тіло, так або інакше організоване.

Лосев О.Ф. Діалектика міфу // Філософія, міфологія, культура. — М., 1991. — С. 121 – 125.

3 Питання для самостійного опрацювання:

Святитель Лука (Войно-Ясенецький)

Які два органи мислення виділяє святитель Лука?

Де з’являються людські почуття та чи спричинені вони фізіологією?

Який зв’язок існує між серцем та мозком?

Що є органом інтуїтивного мислення та чому воно протилежне раціоналістичному?

«Він дав їм (людям) мову і смисл, очі і вуха, і серце для мислення« (Прем. Сір. 17, 5).

«Та відкриються помисли багатьох сердець» (Лк. 2, 35).

«Для чого такі помисли входять у серця ваші?» (Лк. 24, 38).

Зупинимося на останньому тексті. Як ці помисли входять у серця ваші? Відкіля входять? Якщо входять у серце, то, виходить, не народжуються в ньому. Звичайно, Писання не суперечить безсумнівним фізіологічним фактам і не заперечує ролі мозку в мисленні, і не тільки в мисленні, але й у всіх психічних процесах. Звичайно, пророцтва і ведіння пояснюються благодатним впливом Духа Святого на розум пророків, а розумові процеси відбуваються в мозку. Проте, діяльністю мозкової кори мислення не обмежується й у ній не закінчується. Нам відомі в мозку рухові і сенсорні центри, вазомоторні і дихальні, теплові й інші центри, але немає в ньому центрів почуттів. Нікому не відомі центри радості та суму, гніву і страху, естетичного і релігійного почуття. Хоча від усіх органів почуттів і усіх взагалі органів тіла направляються в мозок і закінчуються в клітинах його сенсорних центрів усі чуттєві нервові волокна, але вони несуть тільки відчуття зорові і слухові, нюхові і смакові, тактильні і термічні, локомоторні та багато інших. Але це тільки відчуття. А не розрізняти відчуття і почуття значить впадати в найглибшу психологічну помилку.

Якби ми могли, що, звичайно, немислимо, зупинити стрімку та надзвичайно складну динаміку психічних процесів і розглянути окремі елементи в статичному стані, то відчуття явились би нам тільки як імпульси до виникнення думок, почуттів, бажань і вольових рухів. А думки, взяті з мозку, виявились би лише незакінченим, сирим матеріалом, що підлягає глибокій і остаточній обробці в серці — горнилі почуттів і волі.

Читать еще:  Самый поздний сорт черной смородины

Яким чином думки, що виникли в мозку передаються до серця, ми не знаємо, але думка, як акт суто психологічний, на відміну від відчуттів, як актів фізіологічних, не має потреби в анатомічних шляхах проведення. Не мають потреби в цих шляхах і почуття, що виникають у серці залежно від тих або інших думок і значною мірою формують їх.

Але не тільки з мозку серце одержує ці оброблені думки, сенсорні сприйняття, але й саме має дивну, найважливішу здатність одержувати зі світу духовного екзогенні [зовнішні], анітрошки не адекватні органам чуття, відчуття самого вищого порядку.

І ці відчуття із серця передаються розуму, в мозок і значною мірою визначають, направляють і змінюють усі психічні процеси, що відбуваються у розумі й душі. Звернемося до інших текстів Святого Письма.

«Так відкриються думки багатьох сердець».

«Мудрість почиває у серці розумного».

«Божевілля в серці їх».

Якщо можна говорити про помисли серця, про те, що серце є осередок і обитель мудрості, то, виходить, у ньому не тільки одержують почуттєве і вольове наповнення думки, що народжуються в мозку, і не тільки сприймаються ним екзогенні духовні впливи, що передаються в мозок, але в серці ці сприйняття так само народжують думки, міркування як сенсорні сприйняття служать імпульсами і матеріалом для розумової діяльності мозку. Серце, отже, — другий орган сприйняття, пізнання і думки. У ньому народжується з цієї діяльності пізнання і почиває в ньому мудрість. Або, якщо серце позбавлене Божої благодаті і не сприймає зі світу трансцендентних впливів Духа істини і добра, а є схильним до сприйняття духу зла, неправди, гордості, то божевілля народжується і живе в ньому. Інтелектуали вважають непорушною істиною, що ми пізнаємо дійсність розумом, анатомо-фізіологічним органом якого вони, природно, вважають головний мозок. Але вже в XVII столітті, у розпалі картезіанського догматизму, коли інтелектуалізм був усесильний, геніальний математик і мислитель Бльоз Паскаль зумів знайти межу і безсилля розуму і запропонував замінити його пізнавальною здатністю, що відрізнялася б безпосередністю і придатністю для дослідження істини.

Те, що згодом Бергсон остаточно назвав інтуїцією, Паскаль назвав почуттям тонкостей, чуттям судження, почуттям, натхненням, серцем, інстинктом. Усі ці слова однаково позначають у його «Думках» безпосереднє пізнання дійсності, свідомість живої реальності, що протилежна розмислу і раціональним викладкам. У найперших своїх творах Паскаль установив цю нову різницю між «геометричним розумом» і чуттям тонкостей. Геометричний розум — це саме те, що ми називаємо раціоналістичним або логічним способом мислення; чуття тонкостей – мислення інтуїтивне.

Святитель Лука (Войно-Ясенецький). Дух. Душа. Тіло //Наука и религия. — 2001. — С. 160 – 187.

святитель Лука (Войно-Ясенецкий)

Проповеди и слова

святитель Лука (Войно-Ясенецкий) (1877–1961)

Святитель Лука, в миру Валентин Феликсович (Войно-Ясенецкий) родился в Керчи, 27 апреля 1877 года. Он был третьим ребёнком в семье, а всего детей было пять.

Отец Валентина, Феликс Станиславович, принадлежал к Католической Церкви. По профессии он был аптекарем. Мать, Мария Дмитриевна, исповедовала истинную, Православную веру.

Согласно сложившимся к тому времени в России устоям, касавшимся воспитания детей, рождённых в смешанных браках, личность Валентина формировалась в русле Православных традиций. Отец его, в общем не возражал против такого подхода и не навязывал сыну собственного мировоззрения. Религиозные основы ему преподавала мать.

В 1889 году семья Войно-Ясенецких переехала в Киев. Здесь Валентин, помощью Божьей, окончил два образовательных заведения: гимназию и рисовальную (художественную) школу.

Размышляя о выборе дальнейшего жизненного пути, он рассматривал два приоритетных варианта: стать художником или врачом. Уже на стадии готовности поступать в Академию Художеств в Петербурге, он передумал и решил посвятить свои силы медицине. Важнейшим критерием выбора послужило желание облегчать людям страдания. Кроме того он считал, что на месте врача принесёт обществу больше пользы.

В 1898 году Валентин поступил в Киевский университет, на медицинский факультет. Учился он хорошо, как и подобало способному человеку, сделавшему в отношении будущей профессии обдуманный выбор. Из университета он выпустился в 1903 году. Перед ним могла открыться хорошая карьера, о которой многие, менее талантливые сверстники, могли только мечтать. Но он, к удивлению окружения, объявил, что желает стать земским, «мужицким» доктором.

Врачебная деятельность

С началом русско-японской войны Валентин Феликсович, приняв предложение руководства, отправился, на Дальний Восток, для участия в деятельности отряда Красного Креста. Там он возглавил отделение хирургии при госпитале Киевского Красного Креста, развернутом в Чите. На этой должности В. Войно-Ясенецкий приобрёл колоссальный врачебный опыт.

В этот же период он познакомился и связался узами любви с сестрой милосердия, доброй и кроткой христианкой Анной Ланской. К тому времени она отказала двум искавшим её женского внимания врачам, и как рассказывают, готова была прожить свою жизнь в священном безбрачии. Но Валентин Феликсович сумел достичь её сердца. В 1904 году молодые сочетались венчанием в местной читинской церкви. Со временем Анна сделалась верной помощницей мужу не только в семейных делах, но и в докторской практике.

После войны В. Войно-Ясенецкий осуществил свое давнее желание стать земским врачом. В период с 1905 по 1917 год он трудился в городских и сельских лечебницах, в разных регионах страны: в Симбирской губернии, затем в Курской, Саратовской, на территории Украины, наконец, в Переяславле-Залесском.

В 1908 году Валентин Феликсович прибыл в Москву, устроился в хирургическую клинику П. Дьяконова экстерном.

В 1916 году закончил писать и с успехом защитил докторскую диссертацию. Тема той докторской работы оказалась настолько важной и актуальной, а её содержание настолько глубоким и проработанным, что один из учёных в восхищении сравнил её с пением птицы. Варшавский университет почтил тогда В. Войно-Ясенецкого особой премией.

Послереволюционные годы

Первые годы после Октябрьской революции были в буквальном смысле кровавыми. В это трудное время государство испытывало особую потребность в медицинских работниках. Так что несмотря на приверженность вере, какое-то время Валентин Феликсович не был гонимым.

С 1917 по 1923 года он жил в Ташкенте, трудился в Ново-Городской больнице хирургом. Своим опытом он охотно делился с учениками, преподавал в медицинской школе (впоследствии реорганизованной в медицинский факультет).

В этот период серьёзным испытанием для В. Войно-Ясенецкого обернулась смерть горячо любимой супруги, умершей от туберкулеза в 1919 году, и оставившей без материнской заботы четырех детей.

В 1920 году Валентин Феликсович принял предложение возглавить кафедру в Государственном Туркестанском университете, недавно открытом в Ташкенте.

Священническое служение

Помимо исполнения служебных и семейных обязанностей в этот период он принимал активное участие в церковной жизни, посещал собрания Ташкентского братства. Однажды, после удачного доклада В. Войно-Ясенецкого на церковном съезде Ташкентский епископ Иннокентий высказал ему пожелание, чтобы он стал священником. Не помышлявший о таком варианте своего жизненного пути В. Войно-Ясенецкий вдруг ответил архиерею без промедления, что согласен, если это угодно Богу.

В 1921 году он был посвящен в сан диакона, а через несколько дней — в иерея. Став священником, отец Валентин получил назначение в местный, ташкентский храм, где и служил, угождая Богу. При этом он не прерывал ни врачебную, ни преподавательскую практику.

В 1923 году развернувшееся при Церкви движение обновленцев добралось до Ташкента. Епископ Иннокентий в силу ряда связанных с этим причин покинул город, не передав никому руководство над кафедрой. В этот трудный для духовенства и паствы период отец Валентин, совместно со священником Михаилом Андреевым, приложил максимум усилий для объединения местного духовенства и даже принял участие в организации съезда (санкционированного ГПУ).

Монашеское и епископское служение

В том же 1923 году отец Валентин, движимый ревностью и благочестием, принял монашеский постриг. Сообщают, что изначально Епископ Уфимский Андрей (Ухтомский) предполагал дать ему монашеское имя Пантелеймон, в честь прославленного Богом христианского целителя, но затем, выслушав его проповеди, поменял решение и остановил выбор на имени Евангелиста, врача и апостола Луки. Так отец Валентин стал иеромонахом Лукой.

В конце мая того же года иеромонах Лука был тайно поставлен во епископа Пенджикента, а через несколько дней его арестовали из-за поддержки им линии Патриарха Тихона. Выдвинутое против него обвинение на сегодняшний день кажется не только надуманным, но и абсурдным: власти обвинили его в контрреволюционной связи с какими-то оренбургскими казаками и в сотрудничестве с англичанами.

Некоторое время арестованный святитель томился в темнице Ташкентского ГПУ, а затем его доставили в Москву. Вскоре ему позволили проживать на частной квартире, но потом вновь взяли под стражу: сперва в Бутырскую тюрьму, а после — в Таганскую. Затем страдальца отправили в ссылку на Енисей.

В Енисейске он служил на дому. Кроме того, ему разрешили оперировать, и он спас здоровье не одному жителю. Несколько раз святителя переводили из одного места в другое. Но и там он использовал все возможности для служения Богу, лечения людей.

После окончания ссылки, епископ Лука возвратился в Ташкент, служил в местном храме. Но советские власти не собирались оставлять архиерея в покое. В мае 1931 года он подвергся очередному аресту и проведя несколько месяцев в тюрьме, услышал приговор: ссылка в Архангельск сроком на три года. В Архангельске он тоже занимался лечением больных.

Вернувшись из мест заключения, в 1934 году он посетил город Ташкент, а затем поселился Андижане. Здесь он исполнял долг архиерея и врача. Несчастьем обернулось для него подхваченная лихорадка: болезнь грозила потерей зрения и святитель пошёл на операцию (в качестве пациента), в результате которой ослеп на один глаз.

В декабре 1937 года последовал новый арест. Святителя допрашивали несколько суток подряд, требовали подписать заранее подготовленные следствием протоколы. В ответ он объявил голодовку, наотрез отказавшись подписывать то, с чем не могла согласиться его христианская совесть. Последовал новый приговор, новая ссылка, на сей раз — в Сибирь.

С 1937 по 1941 год осужденный епископ жил в местечке Большая Мурта, на территории Красноярского края. С началом Великой Отечественной войны его переселили в Красноярск и привлекли к лечению раненных.

В 1943 году святитель взошёл на Красноярскую архиепископскую кафедру, а через год его назначили архиепископом Тамбовским и Мичуринским. В этот период отношение власти к святителю, как будто, изменилось. В феврале 1946 года, за научные разработки в области медицины, он удостоился государственной награды — Сталинской премии.

В мае 1946 года святитель Лука стал архиепископом Крымским и Симферопольским. В это время начала прогрессировать болезнь его глаз, а в 1958 году он полностью ослеп. Однако, как вспоминают очевидцы, в этом состоянии святой не только не утратил бодрости духа, но и не потерял способности самостоятельно приходить в храм, прикладываться к святыням, участвовать в богослужении.

11 июня 1961 года Господь призвал его в Своё Небесное Царство. Похоронили святителя на Симферопольском кладбище.

Читать еще:  Сорта черной смородины для западной сибири

Тропарь святителю Луке (Войно-Ясенецкому), архиепископу Крымскому, глас 1

Возвестителю пути спасительного, / исповедниче и архипастырю Крымския земли, / истинный хранителю отеческих преданий, / столпе непоколебимый, Православия наставниче, / врачу богомудрый, святителю Луко, / Христа Спаса непрестанно моли / веру непоколебиму православным даровати // и спасение, и велию милость.

Кондак святителю Луке (Войно-Ясенецкому), архиепископу Крымскому, глас 1

Якоже звезда всесветлая, добродетельми сияющи, / был еси святителю, / душу же равноангельну сотворил еси, / сего ради святительства саном почтен был еси, / и во изгнании же от безбожных много пострадал еси / и непоколебим верою пребыв, / врачебною мудростию многия исцелил еси. / Темже ныне честное тело твое, от земных недр обретенное дивно, / Господь прослави, / да вси вернии вопием ти: / радуйся, отче святителю Луко, / земли Крымския похвало и утверждение.

О всеблаженный исповедниче, святителю отче наш Луко, великий угодниче Христов. Со умилением приклоньше колена сердец наших, и припадая к раце честных и многоцелебных мощей твоих, якоже чада отца молим тя всеусердно: услыши нас грешных и принеси молитву нашу к милостивому и человеколюбивому Богу, Емуже ты ныне в радости святых и с лики ангел предстоиши. Веруем бо, яко ты любиши ны тою же любовию еюже вся ближния возлюбил еси, пребывая на земли. Испроси у Христа Бога нашего да утвердит чад Своих в духе правыя веры и благочестия: пастырям да даст святую ревность и попечение о спасении вверенных им людей: право верующия соблюдати, слабые и немощныя в вере укрепляти, неведущия наставляти, противныя обличати. Всем нам подай дар коемуждо благопотребен, и вся яже к жизни временней и к вечному спасению полезная. Градов наших утверждение, земли плодоносие, от глада и пагубы избавление. Скорбящим утешение, недугующим исцеление, заблудшим на путь истины возвращение, родителем благословение, чадом в страсе Господнем воспитание и научение, сирым и убогим помощь и заступление. Подаждь нам всем твое архипастырское благословение, да таковое молитвенное ходатайство имущи, избавимся от козней лукаваго и избегнем всякия вражды и нестроений, ересей и расколов. Настави нас на путь ведущий в селения праведных и моли о нас всесильнаго Бога, в вечней жизни сподобимся с тобою непрестанно славити Единосущную и Нераздельную Троицу, Отца и Сына и Святаго Духа. Аминь.

Святитель Лука Войно-Ясенецкий: откуда сила?

1.Что значит странная фамилия?

Непривычная для уха фамилия Войно-Ясенецкий принадлежала польским дворянам, ставшим к XVI веке русскими подданными. К XIX веку род обеднел, и про своего деда, мельника, святитель Лука писал: «курная изба, лапти, на медведя с рогатиной». Отец святого выучился на фармацевта, «набожный католик, он был человеком чистой души, ни в чем не видевшим дурного, всем доверявшим, хотя по работе был окружен людьми нечестными». Мать, Мария Дмитриевна, известна тем, что постоянно помогала — арестантам, раненым. Третьего ребенка — Валентина — как и остальных четверых, воспитала в православии.

2. О пользе юношеских метаний, максимализма и упорства

О медицине гимназист Валентин не помышлял — с точными науками было туговато, мечтая стать художником, учился живописи в Мюнхене. Потом увлекся народничеством, стал толстовцем: спал на полу, ездил с крестьянами косить рожь. В двадцать лет писал Толстому, просил повлиять на семью, отрицательно относившуюся к учению писателя. Прочитав запрещенную в России книгу кумира «В чем моя вера», в толстовстве разочаровался, а юношеский максимализм остался. «Я решил, что не вправе заниматься тем, что мне нравится, но обязан заниматься тем, что полезно для страдающих людей». На медицинском факультете Киевского университета учился уже блестяще, Валентину прочили карьеру ученого, а он заявил: «Я изучал медицину с исключительной целью: быть всю жизнь земским мужицким врачом». И действительно, с 1905 г. до 1917 г. служил врачом в самой глухомани, только науку не бросал. И в тюрьмах, и в лагерях, и после десятичасового приема и оперирования больных обобщал опыт, писал труды по анестезиологии и гнойной хирургии. Но начал «карьеру» доктора Войно-Ясенецкий, уехав на Дальний Восток: шла Русско-японская война.

3. Женитьба на девушке, давшей Богу обет безбрачия

Сестра милосердия Анна Ланская — «святая сестра», как называли ее раненые, покорила военно-полевого хирурга «не столько своей красотой, сколько исключительной добротой и кротостью». Два врача просили ее руки, но Ланская, дав обет безбрачия, им отказала, а вот перед Валентином Феликсовичем не устояла. Родила четверых детей, помогала с больными и умерла в 1919 г., в тридцать восемь лет, от туберкулеза, после первого ареста мужа.

4. Хирург от Бога? Да, плюс постоянная работа над собой

Гениальность Валентина Феликсовича Войно-Ясенецкого как хирурга поражала и больных, и коллег: очевидцы рассказывают, что его руки, даже когда архиепископу Луке исполнилось 60, были «необыкновенно точны, соразмерны и виртуозны». «Тончайшее чувство осязания, очевидно, было врожденным у отца, — вспоминал сын Михаил. — Он как-то, беседуя с нами, его детьми, на эту тему, решил доказать нам это «на деле». Сложил десять листков тонкой белой бумаги, а затем попросил давать задания: одним взмахом острого (это было обязательным условием!) скальпеля разрезать любое количество листков. Опыт оказался удачным. Мы были поражены!» Оперировал он Лука Войно-Ясенецкий 68 лет!

5. Видеть в больном страдающего человека!

Редкостным было и отношение доктора к больным. «Приступая к операции, — учил он будущих хирургов, — надо иметь в виду не только брюшную полость и тот интерес, который она может представлять, а всего больного человека, который, к сожалению, так часто у врачей именуется «случаем». Человек в смертельной тоске и страхе, сердце у него трепещет не только в прямом, но и в переносном смысле Поэтому не только выполните важную задачу подкрепить сердце камфарой, но позаботьтесь о том, чтобы избавить его от тяжелой психической травмы: вида операционного стола, разложенных инструментов, людей в белых халатах, масках — усыпите его вне операционной. Позаботьтесь о согревании его во время операции, ибо это чрезвычайно важно».

6. Стать священником, когда люди боялись даже упоминать о Боге

В 1921 г. Войно-Ясенецкий появился в коридоре ташкентской больницы в рясе и с крестом на груди. Обратившемуся к нему по имени-отчеству ответил: «Валентина Феликсовича больше нет, есть священник отец Валентин». «Надеть рясу в то время, когда люди боялись упоминать в анкете дедушку-священника, когда на стенах домов висели плакаты: «Поп, помещик, белый генерал — враги Советской власти», мог либо безумец, либо человек безгранично смелый. Безумным Войно-Ясенецкий не был. — вспоминает медсестра, работавшая с хирургом. — Перед тем как начать операцию, он должен был обязательно перекрестить ассистента, операционную сестру, больного. Он делал так вне зависимости от национальности и вероисповедания пациента. Однажды больной, по национальности татарин, спросил: «Я ведь мусульманин, зачем вы меня крестите?» «Под Богом все едины», — прозвучал ответ». В 1923 г. отец Валентин принял монашеский постриг с именем Лука — в честь евангелиста Луки, врача. В том же 1923 г. был тайно рукоположен в епископы, а через неделю его арестовали — начался 11-летний период ссылок и тюрем. Но ни ссылки, ни лагеря, ни Великая Отечественная война не остановили его научную деятельность и его служение хирургом.

7. Бесстрашие в вере

«Как это вы верите в Бога, поп и профессор Ясенецкий-Войно? — спросил святителя Луку чекист Петерс (диалог произошел на слушании так называемого Дела врачей, сфабрикованного властями). — Разве вы его видели, своего Бога?». «Бога я действительно не видел, гражданин общественный обвинитель, — отвечал отец Валентин. — Но я много оперировал на мозге и, открывая черепную коробку, никогда не видел там также и ума. И совести там тоже не находил». (Колокольчик председателя потонул в долго не смолкавшем хохоте зала.

8. Как человек может выдержать такие пытки?

«Был изобретен так называемый допрос конвейером, который дважды пришлось испытать и мне, — рассказывал святитель Лука об аресте в 1937 г. — Этот страшный конвейер продолжался непрерывно день и ночь. Допрашивавшие чекисты сменяли друг друга, а допрашиваемому не давали спать ни днем, ни ночью. Я опять начал голодовку протеста и голодал много дней. Несмотря на это, меня заставляли стоять в углу, но я скоро падал на пол от истощения. У меня начались зрительные и тактильные галлюцинации. То мне казалось, что по комнате бегают желтые цыплята, и я ловил их. То я чувствовал, что под рубахой на спине извиваются змеи. От меня требовали признания в шпионаже, но в ответ я только просил указать, в пользу кого я шпионил. На это ответить не могли. Допрос конвейером продолжался 13 суток».

9. «По окончанию войны готов снова вернуться в ссылку»

В начале Великой Отечественной войны сосланный святитель шлет телеграмму в Москву: «Я, епископ Лука, профессор Войно-Ясенецкий, являясь специалистом по гнойной хирургии, могу оказать помощь в условиях фронта или тыла, там, где будет доверено. Прошу ссылку прервать и направить в госпиталь. По окончании войны готов вернуться в ссылку». «В конце июля прилетел на самолете в Большую Mypту главный хирург Красноярского края и просил меня лететь в Красноярск, где я был назначен главным хирургом эвакогоспиталя, — писал святитель. — В нем я проработал не менее двух лет. Раненые любили меня. Когда я обходил палаты по утрам, меня радостно приветствовали больные. Некоторые, безуспешно оперированные в других госпиталях и излеченные мною, салютовали мне высоко поднятыми прямыми ногами».

10. Жизнь вопреки

С 44 лет, когда, исследуя трупы, хирург заразился возвратным тифом, он «уже ни одного дня не чувствовал себя здоровым, болезни преследовали» его. Преследовали, но не смогли победить. Святитель вернул жизнь десяткам тысяч больных, читал лекции (в рясе!), написал 55 научных трудов, оставил 10 томов проповедей. За труд «Очерки гнойной хирургии» епископ-хирург получил Сталинскую премию: 130 тысяч рублей из 200 он передал в детские дома, остальные разошлись по нуждающимся. Скончался святитель Лука в 1961 г., 84 лет от роду, в праздник Всех Святых, в земле русской просиявших. Верующие молятся святителю Луке, испрашивая исцеления от болезней.

В одной из проповедей святителя есть такие слова, «сказанные не от разума, а по собственному опыту»: «Вы спросите: «Господи, Господи! Разве легко быть гонимыми?.» Вы спросите с недоумением, в ваше сердце, может быть, закрадется сомнение, легко ли иго Христово? А я скажу вам: «Да, да! Легко, и чрезвычайно легко». А почему легко? Почему легко идти за Господом по тернистому пути? Потому что будешь идти не один, выбиваясь из сил, а будет тебе сопутствовать Сам Христос; потому что Его безмерная благодать укрепляет силы, когда изнываешь под игом; потому что Он Сам будет поддерживать тебя, помогать нести это бремя, этот крест» — говорил святитель Лука.

Ссылка на основную публикацию
"
×
×
"
Adblock
detector